На відміну від решти фортець Закарпаття, Середнянський замок збудований на рівнині біля річки Велі. На сьогоднішній день зі споруд найбільше збереглася житлова (розміри 18,6х16,5м), яка становила основу архітектурного ансамблю. Її цокольний поверх поділений широкою стіною-перегородкою на дві увінчані на- півсферичними стелями кімнати, з'єднані між собою невеликим проходом. Ззовні до кожної кімнати вели автономні вузенькі проходи в північній та східній стінах споруди, в часи функціонування замку оснащені дверима. Під цими приміщеннями знаходилися підвали, до яких можна було потрапити по гвинтових сходах, встановлених з ретельно відшліфованих плит з білого каменю у північно-східному куті будівлі. Над цокольним поверхом функціонувала простора зала з високими вузькими вікнами, вхід до якої знаходився зі східного боку споруди. Будівлю увінчував чотирьохскатний дах пірамідальної форми з усіченими кутами основи.
Навколо споруди був замковий дворик, оточений кам'яними стінами. Додаткова фортифікаційна система, у плані наближеної до квадратної форми, представлена двома лініями помітно знівельованих валів і ровів. Зовнішній вал обмежує площу пам'ятки – 200х200 м, майже вся територія якої значно зруйнована в ході будівельних і сільськогосподарських робіт місцевим населенням. Відчутного удару по замку нанесла і діяльність реставраторів, які знищили більшу частину центральної ділянки і змінили зовнішній вигляд валів і ровів, що не дозволяє говорити про їх реальну початкову висоту та глибину. В окремих місцях сучасна висота валів досягає 3,5м. У ході робіт, за свідченнями старожилів, була зруйнована і штучна система циркуляції води (труби набору та зливу), що надходила з річки у рови з західного боку і витікала з них в напрямку млина зі східного. В даний час, у результаті застою дощової води, більша частина ровів заболочена.
Історія Середнянського замку
Населений пункт Середнє, який у 1455 р. згадується вже як містечко, належав угорському роду Палоці. Незважаючи на те, що стрімке піднесення роду почалось ще за правління короля Сигізмунда, з початку XV ст. його представники займали високі державні посади та за вірну службу отримали значні володіння на північному сході Угорського королівства, вони не мали на своїх землях жодної фортеці. У 1414 р. Палоці отримали дозвіл на будівництво замку, але не скористалися ним, оскільки у 1429 р. їм дарували шарошпотоцьку домінію з замком Уйгель. У Середньому ж будівництво першої замкової споруди, яка згодом стала центром архітектурного ансамблю, було розпочато тільки наприкінці XV ст., разом з початком закладання винних підвалів.
Після Могачської битви 1526 р., в якій загинув останній представник роду, Антал Палоці, не залишивши за собою спадкоємця чоловічої статі, Середнянську домінію завдяки підтримці Яноша Саполяї вдалося прибрати до рук братам Добо. Саме в цей час розпочинається розбудова системи оборони навколо центральної замкової споруди, що підтверджує і таблиця біля входу до винних підвалів: «Викопані стараннями братів Добо, Ференца, Іштвана та Домокоша спадкоємців та власників Середнянського замку. Захисними стінами та ровом укріплено 1557 року Христового».
Після смерті єдиного спадкоємця братів, Ференца Добо молодшого замок спочатку перейшов у володіння Софії Перені, онучки Домокоша Добо, а після її смерті до нащадків Анни, сестри братів Добо. Онучкою Анни Добо була Жужанна Лорантфі, дружина Дьордя Ракоці І, і таким чином Середнє у якості приданого опинилось у власності Ракоці. Згодом укріплення стало спільним володінням родин Форгач і Ілошваї. За свідченням урбарія 1689 р. «п'ять років тому замок був спалений повстанцями, але кілька приміщень якось відремонтовані та перекриті соломою досі використовують». Занепад фортеці продовжувався і після визвольної війни, коли нею володіли Перені і Баркоці, але на підтримання споруди практично не витрачалися. З XIX ст. джерела згадують вже тільки руїни.
Джерело інформації про історію Середнянського замку: Prokhnenko, Igor. "Питання датування Середнянського замку." Науковий вісник Ужгородського університету.
Серія: Історія 1 (38) (2018): 117-122.
Джерело зображень портретів Іштвана Добо: пошукова робота www.Carpathiana.com в національних архівах Австрії та Угорщини.