Резиденція князів Ракоці (або Білий дім) - колишній палац князів трансільванської династії Ракоці, що розташований у центрі міста Мукачева, в невеликому закритому дворику.
Будівництво одноповерхового палацу в стилі бароко розпочалося в 1667 році. Свою назву Білий палац (або дім) отримав через білосніжний колір фасаду.
У кінці 17 століття будівля була однією із найгарніших та найбагатших у місті.
Ференц II Ракоці - портрет відновлено
цифровими методами www.carpathiana.com
Палац побудували князі трансільванської династії, як міську резиденцію. Вони проживали в будівлі до 1711 року. Після придушення війни 1703 - 1711 років, палац спочатку переходить у власність імператора Австрії, а потім, в 1728 році, передається разом з величезними земельними угіддями в подарунок німецькому графу Шенборну-Бухгейму.
«Білий палац» використовувався у більшості для урочистих подій і прийомів. Свого часу у палаці князів Ракоці зупинялися майбутній імператор Габсбурзької імперії Йозеф ІІ та імператор Франц Йосип І.
В ХІХ столітті у палаці розміщувалася експозиція Мукачівського краєзнавчего музею, заснованого відомим краєзнавцем Тиводаром Легоцьким. Там була розміщена поряд і канцелярія графа Шенборна, де працював юристом Т. Легоцький.
З 1945 року у стінах палацу розміщувався штаб радянської армії. Згодом тут розмістилась одна з середніх шкіл міста. У 1979 році в палаці було відкрито першу на Закарпатті дитячу художню школу імені Мігая Мункачі.
У 1881 році відомий юрист, історик, краєзнавець Т. Легоцький у своїй праці "Монографія Березького комітату" детально описав будівлю Білого дому. З цього опису можна зрозуміти всю велич і шарм будівлі.
За описом, первісний палац Ракоці був одноповерховий, розмір будівлі 26 х 19 м, з відкритим коридором завдовжки понад 3 метри. Зовнішні стіни були набіло побілені, краї покрашені широкими червоними квадратами величиною у фут. Вікна прикрашені кам’яними рамами. До будівлі з хрестоподібним склепінням можна було дістатися через сіни. У нижній частині будівлі з міцним склепінням були розташовані погрібні поміщення, кухні, кімнати прислуги. Чотирикутну будівлю покривав подвійний дах. Палац був просторим, стояв посередині двору, оточений господарськими будівлями, які були оточені великим розлогим садом. Палац становив середню частину сьогоднішньої будівлі».
Йоган Балтазар Нойманн (Johann Balthasar Neumann)
Надалі у 1746 - 1747 роках, одноповерхова споруда була перебудована і значно розширена за проєктом одного з найкращих архітекторів в німецьких землях доби пізнього бароко - Йогана Балтазара Нойманна (Johann Balthasar Neumann). Варто згадати, що Нойманн є автором Вюрцбурзької резиденції - архітектурного шедевру, що стоїть в одному ряду з паризьким Версалем, та включеного до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО
Це була досить складна реконструкція. Необхідно було використати старі елементи споруд, добудувати ще один поверх та новий корпус з дотриманням архітектурних пропорцій і симетрії. Так палац отримав форму букви "П". На фасаді розташовані два первісні вікна та ще 5 реконструйованих у стилі ренесанс. До головного входу ведуть мармурові відкриті сходи.
У XIX столітті було побудовано колонний, різьблений з каменю портал центрального входу. Посередині над входом красується ваза-прикраса. Вікна головного фасаду, склепіння приміщень палацу оздоблені ліпниною. Внутрішні простори середнього флігелю будівлі мають куполоподібне склепіння. Зараз там 21 кімната, 98 вікон, 91 двері й 10 старовинних печей.
Зліва від центрального входу, між двома вікнами розташована пишно обрамована меморіальна дошка на честь Ференца II Ракоці, встановлена у 1911 році, яка збереглася неушкодженою й під час радянської влади.